грн.

Український рушник як давня традиція

Народне мистецтво України відзначається неабиякою самобутністю. У численних вишитих рушниках відчувається архаїка, а також гармонія краси і користі, бо ці предмети побуту відігравали важливу роль не лише при обрядових дійствах, а й щодня. Це мистецтво містить давні зразки, на які майже не вплинула мода. Добре збереглись традиції зокрема і в народній вишивці. У ній особливе значення мають матеріал, техніка виконання, композиція та власне орнаменти. Вишивкою наші предки займалися всюди. Кожен регіон, район і навіть кожне село і нині відрізняється своїми особливостями. Дівчата ще змалку прагнули приготувати собі побільше сорочок та рушників, бо українки того часу могли вийти заміж досить рано.

Класичний український рушник був 40-50 см завширшки і 2-3 м завдовжки, робота над ним не здавалася простою, оскільки полотно не могло складатися з кількох частин, допускалося використання лише цільного шматка тканини. Як на тканих, так і на вишиваних рушниках орнамент зосереджений на кінцях і переходить до центра легким візерунком, який складається з вільно розкиданих елементів. Найпопулярнішим епітетом до слова рушник віддавна є слово «чистий», що на думку дослідників, свідчить про великі естетичні ідеали народу.

Рушники, як і народний одяг, варто поділяти на два типи: ткані і вишиті. Більш давньою технікою вважають ткацтво, бо воно використовувалося, перш за все, для створення килимів і впливало на якість життя українців. Що ж до рушників, то до основної тканини у процесі послідовно додавались червоні, білі, чорні нитки. Таким чином утворювався лінійний орнамент з ниток класичних кольорів, зібраних у вузькі та ширші смуги. Але й вишивка, як вид народно-декоративного мистецтва, знаний на наших теренах ще за часів скіфів, які часто вишивали на шкірі.

У центральних районах України — на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині — широкого розповсюдження набула орнаментація рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого часто різні. Вишивають найчастіше білими нитками, зрідка – червоними та сірими, для контрасту і виразності візерунок по контуру обводять чорними або червоними смугами.

 

Часто для виконання орнаменту використовували різні види техніки. Тут поєднувалися настил, вирізування, різь, скрізна двостороння гладь. Поєднання гладі з мережкою – один з найкращих видів народної вишивки. Такі вироби використовували для особливо урочистих подій, найчастіше весілля, родин, хрестин. Саме полтавські рушники і вишиванки вважаються одними з найскладніших, оскільки переважали там пастельні кольори і вишивати білим по білому, або попелястими нитками вдавалося дійсно умілим майстриням.

Назва багатьох технік для вишивання походить від того, як виглядає шов або на що він подібний: курячий слід, солов’їні очі, гречка, вівсянка, букети, ружі, конюшина, дубки, сосонка, собачки, гвоздик – це далеко не весь перелік оригінальних народних назв швів.

Техніка вишивання Харківщини й Луганщини має різнокольорові орнаменти, які виконувалися в основному хрестиком, але неодмінно грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності, іноді для такого ефекту поєднували різні за структурою нитки. Майже в кожному виробі зустрічається розетка, найбільш давній мотив вишивки. На Донеччині переважав на рушниках червоний колір, менше чорного, а ще неодмінно щедро вишитими були саме рукави сорочок.

Вишивки Полісся прості і чіткі за композицією. Місцева вишивка має тенденцію до однобарвності, але домінує червоний колір. Трапляється й вкраплення синіх та чорних ниток, однак червоні все ж переважають. З часом геометричні орнаменти доповнилися рослинними, зооморфними. На рушниках, вишитих поліськими майстринями, часто бачимо калину та виноград. Калина – символ дорослої дівчини, справжньої жінки. Тому такий мотив – не рідкість для весільних рушників. Крім того, калина – символ крові та невмирущого роду.

Південним районам України, де населення тривалий час було неоднорідним через соціально-політичні обставини, властиве поєднання мотивів та вишивальних технік різних місцевостей, тому на рушниках присутня більшість типових геометричних фігур з різними варіантами поєднання. Запорізький регіон не мав значних особливостей у вишиванні рушників, але був добре відомий так званими мінімалістичними чумацькими вишиванками, де прикрашали вишивкою тільки комір.

Для Поділля характерні барвистість і різноманітність швів., а центральний мотив візерунка найчастіше – ромб. Мотив ромба був характерним не лише для вишивки, а й різьбярства, ткацтва, писанкарства та гончарства. Іноді ромб змінює квадрат, поставлений на кут. Косо поставлений квадрат, розділений на 4 частини, символізує засіяне поле. Також на рушниках часто можна побачити прямі, зубчасті ламані, хвильові лінії, трикутники та зірочки.

На Прикарпатті та у самих горах краса місцевої природи сприяла популяризації геометричного орнаменту, однак контрастному. Цього майстрині досягали завдяки поєднанню класичного чорного та червоного із яскравими жовтим та зеленим. Особливістю творчої манери західних майстринь є свідоме збільшення окремих елементів, часто вони зосереджували увагу на центрі композиції. На вишивці нерідко зустрічаються солярні знаки, найбільш вживаним була восьмипелюсткова розетка, яка в народі називалася восьмериком. Вона, за словами дослідників, позначена знаками Води і Вогню – саме ці дві сили у більшості міфологій асоціювалися з чоловіком і жінкою. Символом води і вогню здавна був хрест, де горизонтальна лінія означала пасивне жіноче начало, а вертикальна – чоловіче. Таку ж символіку має поширений в усіх регіонах червоний колір. Рушники та хатні обереги ткались та вишивались червоними нитками.

Один із найпопулярніших мотивів для українського рушника – птах, який передається досить узагальнено. Характерне профільне зображення двох птахів із деревом життя в центрі. Іноді птахи зображені на гілках з квітами, ягодами. Птахи – символи людських душ. У багатьох узорах можна впізнати голубів, качок, лебедів, павичів, орлів.

Для вишивання українці використовували як лляне, так і конопляне домоткане полотно. Лляні тканини за своєю структурою м’які, сіруваті і дрібно переплетені, тоді як конопляні – грубіші, і крім сірого відтінку, трохи зеленуваті.

 

Товщина пряденої нитки сильно впливає на структуру полотна, а відповідно – і на якість вишитого виробу. Тонкі полотна, перш ніж вишити, старанно вибілювали різними доступними методами: влітку - у воді та на сонці, взимку - на морозі. Це додавало тканині блиску, вона ніби сріблясто переливалася.

Глибина художньої фантазії майстрині виявлялась у різноманітних рецептах фарбування ниток природними барвниками. Українці добре знали хімічні властивості природних матеріалів. Це давало можливість отримувати різні відтінки. Лляні, конопляні, вовняні, відбілені чи пофарбовані нитки – основний матеріал, який використовувався для вишивання. З середини ХІХ століття на теренах України почали використовувати й шовкові нитки. Кажуть, що саме вони – найбільш цінні, бо нитка завдовжки аж 2 метри складається з окремих тоненьких павутинок кокона шовкопряда. Це означає, що волокна нитки - цілі по всій довжині. Але задоволення це недешеве, тому таку розкіш могла собі дозволити не кожна дівчина.

Сьогодні використовують, крім шовку, й інші нитки, наприклад, муліне, гарус, акрил, тож не обов’язково мандрувати в часі, щоб отримати рушник чи вишиванку своєї мрії. Наша компанія вже більше 10 років займається виготовленням вишитої продукції і з радістю втілить у життя усі ваші найсміливіші побажання щодо вишиванки, рушника чи навіть постільної білизни.